З 1 по 9 жовтня,
вперше в Києві у "Шоколадному будинку" - сенсаційна виставка
славетного за межами нашої країни
українського художника
Пушкаря А.О.
"Ренесанс ренесансу"
експонуються написані ним в останні роки життя
чотири копії з картин голландських майстрів ХVII - XVIIст.
і чотири акварельні роботи
І ця експозиція робіт славетного майстра просто доповнює красу і неповторність однієї із перлин київської архітектури. І саме у цих стінах роботи Пушкаря починають своє відродження у рідній країні. А мої роботи (Бикової Ольги, учениці Аркадія Олексійовича), які експонуються у сусідніх залах, стануть символом того, що молоде покоління є невідємлимою частиною ренесансу.
Не дивлячись на те, що ім'я сумського художника дворянського походження замовчувалось у його рідних краях, роботи Пушкаря знайомі колекціонерам та спеціалістам із Санкт-Петербурга, Москви, Парижа, Нью-Йорка... Він був не просто генієм живопису, а і людиною з великим серцем. Навчався у Пітері, Києві, Харкові, і Москві - але все одно повернувся додому у Суми.
Радянська влада знищила його родовий маєток, вивезла всю родину у Сибір - але він не емігрував, а почав серйозну працю у рідному місті. Основним напрямком, були замовлення від іноземних колекціонерів і агентів. Часто його можна було застати у майстерні за працею над копіями з картин Ван Гога, Ренуара, Кваренгі, Ван Дейка ...
Аркадій Олексійович ніколи не вступав ні до яких спілок і партій. За це основна маса митців недолюблювала його.
Коли не стало Радянського Союзу він щиро радів:
«Совок был построен на уравниловке и коллективизме. Ты работаешь, творишь – а тебе дают лишь 15% от заработка. Зато пустые рты тупого коллектива получают 85%. И прелесть настоящих дней в том, что можно идти новейшим путем сопротивления – работать над собой и для себя, и изолировать себя от паразитирующего коллектива».
Так само Пушкар радів і Помаранчевій революції, але коли побачив, що знову народ ошукали - його серце не витримало. Незадовго до смерті він сказав:
"Не ждите, что в этой стране когда нибудь что нибудь станет так, как должно быть в цивилизованном мире. Этого никогда не будет. Я ждал и надеялся всегда - но делаю такой грусный вывод и хочу донести его до моих учеников".
Але, попри все, він не міг не працювати для людей загалом. Це був його поклик - нести їм прекрасне, малюнком чи скульптурою пробуджуючи в них Божествений вогник.
Він став засновником Дитячої Художньої Школи, знайшов та відродив багато експонатів для сумського краєзнавчого та художнього музеїв, створив монументальне настінне панно на залізничному вокзалі, розписав стіни Сільськогосподарського інституту (нині Банківська Академія)...Ненависть і заздрість не покинула "митців від кормушки" і після його смерті. Коли Аркадій Олексійович помер у вересні 2005року, стіни сумської Академії з розписами замалювали фарбою, на вокзалі зробили ремонт і панно зі стіни здали на металолом, заробивши на цьому грошей... важко знайти його роботи у інтернеті або будь-яку друковану продукцію. Чому? Достатньо глянути на живопис Пушкаря - і розумієш, що тут є чому заздрити...
"Шоколадний будинок" має долю, чимось схожу на долю цього митця. І саме його стіни вперше у Києві розмістили роботи Пушкаря А.О. Директор Філії національного музею російського мистецтва Скирда Тетяна Арсеніївна з першої пропозиції погодилась на експозицію картин. І цим зробила величезний внесок у розвиток українського мистецтва. Бо замовчували і знищували завжди - а сміливців, які протистоять заздрості, дуже мало. Одним із них є Тетяна Арсеніївна. Я маю надію, що всі відвідувачі виставки про себе скажуть "Шоколадному будинку" і дирекції Філії велике "спасибі" за можливість в Україні подивитися на роботи відомого у світі українського майстра."
No comments:
Post a Comment